Криптовалюта у постапокаліптичних та дистопічних всесвітах: від Fallout до Transmetropolitan
Уявіть світ після краху цивілізації або техно-дистопію майбутнього — як би там використовувалися криптовалюти? Навіщо і як могла б знадобитися децентралізована цифрова валюта в контексті постійної боротьби за виживання або життя під тотальним контролем мегакорпорацій?
На прикладах культових дистопічних та постапокаліптичних спробуємо розглянути, як технічні та соціально-економічні фактори впливають на можливість використання криптовалют.
Fallout: кришки і брухт проти блокчейну
Всесвіт Fallout — це класичний постапокаліпсис після ядерної війни. Центральної влади немає, інтернет і електромережі лежать у руїнах. Людство відкотилося до примітивної торгівлі, де валютою стали пляшкові кришки від Nuka-Cola.
Чому саме кришки? Як свідчать хроніки Fallout, торговці обрали їх через дві головні причини: по-перше, виробничі технології для нових кришок були майже втрачені після Великої війни, тож підробити їх важко; по-друге, кількість кришок обмежена, що стримує інфляцію. Ба більше — у західних пустках кришки навіть мали підтримку у вигляді водяного стандарту: торговці міста Хаб гарантували їх цінність, обмінюючи на питну воду. Старі ж паперові банкноти знецінилися і стали радше сувенірами.
В таких умовах побудувати інфраструктуру для роботи децентралізованої блокчейн-мережі технічно неможливо. Блокчейн вимагає працюючих комп’ютерів, стабільного живлення і зв’язку для синхронізації. У пустці ж немає інтернету, та й електрика — розкіш. Є поодинокі довоєнні термінали, роботи та радіо, але глобальної мережевої інфраструктури не існує. Без тисяч вузлів, що підтверджують транзакції, криптовалюта зводиться нанівець. У світі Fallout надійніше покладатися на фізичні цінності: воду, їжу, патрони або ті ж кришки, які можна помацати.
Важливий і фактор довіри. Криптовалюта цінна лише коли люди вірять у її прийнятність та можуть перевірити автентичність. У Fallout ніхто не буде довіряти невидимим цифрам на пристрої — натомість всі розуміють цінність реальних речей. Пляшкова кришка має вагу: її можна обміняти скрізь. Отже, у ядерних пустках блокчейн програє економіці корисного брухту. Криптовалюти не вижили б без цивілізації, їх місце посіли примітивні, але надійніші форми грошей.
S.T.A.L.K.E.R.: цифрові гроші Зони відчуження
У серії S.T.A.L.K.E.R. світ не зруйновано повністю — катастрофа охопила лише Чорнобильську Зону відчуження. За колючим дротом Зони панує анархія, але зовнішній світ (Україна, інші країни) продовжує існувати. У перших іграх сталкери користувалися радянськими рублями (хоча дія відбувається після 2006-го, розробники припустилися творчої вольності). Готівка циркулювала з рук у руки: артефакти, знайдені в Зоні, продавалися баригам за ці банкноти, а ті вже обмінювали їх на справжні гроші поза Зоною. Кому на «великій землі» потрібні знецінені папірці, що залишилися після падіння червоної імперії, залишалося за кадром.
Проте в новій грі S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl відбулася необхідна еволюція: Зона перейшла на цифрову валюту — так звані «купони». Купони існують лише в електронному вигляді — кожен сталкер має PDA (кишеньковий комп’ютер), через який здійснюються перекази. Фізичних грошей більше нема, що спочатку викликало певне здивування серед фанатів.
Переваги електронних грошей очевидні з погляду геймплею і всесвіту гри. Сталкерам легше переказати кошти через PDA, ніж носити купи банкнот, а торговці можуть оплатити послуги чи «замовити» виконання роботи дистанційно.
Бандитам доводиться змушувати жертву добровільно перевести купони, інакше після смерті сталкера його багатство лишиться заблокованим. Це створює своєрідний механізм захисту, адже зламати чужий PDA і витягти з нього кошти не так вже й просто — в теорії система захищена криптографією).
Перехід на автономну валюту обмежує можливість легко «кешуватися» поза Зоною, що дає владу тим, хто може обміняти купони на ресурси зовнішнього світу (наприклад, авторитетним торговцям). Це робить сталкерів більш залежними від внутрішньої економіки Зони.
Втім, такий прототип криптовалюти викликає питання довіри. У реальному світі банки зламують регулярно, то чому ж авантюристи з Зони покладаються на саморобну банківську систему?
Дехто волів би й далі розраховуватися готівкою. Але, з іншого боку, кожен сталкер має PDA, технології у 2010-ті роки достатньо розвинені, тож перехід до електронних платежів не виглядає неймовірним. Можна припустити, що купони працюють подібно локальній криптовалюті: розподілена мережа пристроїв в Зоні веде спільний реєстр транзакцій. Це усунуло б потребу в центральному банку і знизило ризик підробки — блокчейн у мініатюрі, придатний для окремої ізольованої економіки.
Проте гарантувати цілісність такої мережі без Інтернету та з постійними електромагнітними аномаліями — ще те завдання. Тож успіх купонів у Зоні залежить від негласної згоди сталкерів грати за новими правилами.
The Last of Us: економіка виживання без блокчейну
На відміну від світу Fallout і Зони, де виникли нові примітивні гроші, у зруйнованому пандемією паразитичного грибка всесвіті The Last of Us взагалі зникає єдина валюта. Через 20 років після катастрофи долар США очікувано втратив цінність — централізованої держави майже немає, банки закриті, економіка зводиться до базового обміну.
У контрольованих військовими карантинних зонах введено раціонні картки як аналог грошей: люди отримують картки на їжу і можуть ними розраховуватися за дрібні послуги чи товари. Фактично, продовольчі пайки стали новою валютою під крилом залишків влади. Поза карантинними зонами панує повний бартер: спільноти обмінюються патронами, їжею, бензином. Будь-що корисне для виживання має цінність.
Інтернет і електромережа пішли разом з цивілізацією. У таких умовах криптовалюті немає місця. Якщо у Fallout завдяки фантастичним технологіям подекуди збереглися роботизовані системи чи охоронні турелі, то в The Last of Us технологічний рівень опустився до рівня початку XX століття. Люди пишуть листи від руки, використовують механічні друкарські машинки, а про цифрові фінанси й мови не йде.
Крім технічних перепон, є і психологічний аспект — після глобального колапсу довіра між людьми мінімальна.. Навіть якби десь існувала умовна «USB-флешка з біткоїнами», то хто б її прийняв?
У світі, де немає абстрактних інституцій, гроші мусять мати конкретну корисність — нагодувати, захистити або зігріти. Роль універсального еквівалента вартості виконують найбільш необхідні предмети (їжа, зброя) або ж гарантії з боку спільноти. Раціонні картки мають ціну лише тому, що військові видають за них харчі. Це своєрідна псевдо-фіатна валюта, підкріплена примусом і монополією на ресурси. У незалежних поселеннях функцію валюти можуть виконувати, наприклад, набої.
В усіх випадках цінність зрозуміла кожному: набій можна використати для оборони, цигарку — викурити, а криптотокен на розрядженому смартфоні — це лише пустий цифровий фантом.
Blade Runner: корпоративні кредити замість крипти
У футуристичній дистопії Blade Runner суспільство не зруйноване. Навіть навпаки — технології сягнули небачених рівнів, однак людство перебуває під гнітом мегакорпорацій і всепроникного контролю.
Лос-Анджелес 2019 року (у оригінальному фільмі) та 2049 року (у сиквелі) — це міста-гіганти з кіберпанк-естетикою, неоном та реплікантами, але Інтернет як глобальна мережа там майже не фігурує.
Гроші в Blade Runner не в центрі уваги, проте з деталей відомо, що в описаному світі існують свої валюти. Зокрема, в розширеному лорі згадується валюта «chinyen», яка використовувалася в Лос-Анджелесі майбутнього. У фільмах герої розраховуються кредитами — можливо, електронними. Втім жодних натяків на децентралізовані валюти немає.
В світі Blade Runner шанс на закріплення ролі криптовалют, ймовірно, вже втрачено. Тамтешня фінансова система тотально контрольована урядами та корпораціями. Кіберпанк характеризується олігархією наддержавних компаній — такі гіганти як Tyrell чи Wallace користуються колосальним впливом. Вони ж, вірогідно, емітують або принаймні регулюють офіційні гроші.
Децентралізована валюта, яка дозволяє обходити контроль влади — очевидний ворог для такого режиму. Якби аналог біткоїна і з’явився, його б дуже швидко заборонили або витіснили. До того ж, суспільство у світі Blade Runner не демонструє ознак фінансового хаосу або гіперінфляції, що могли б підштовхнути масовий відтік до альтернативних валют. Скоріш за все, мешканці довіряють офіційним кредитам (можливо, не маючи вибору), адже їх життя і так повністю під контролем — від роботи до особистих даних.
Важливо враховувати, що Blade Runner показує майбутнє крізь призму 1980-х — тоді уявляли, що світ піде шляхом потужних корпорацій, а не децентралізованих мереж. У реальності ж, на арену вийшов Інтернет і блокчейн.
У світі Blade Runner люди обирають зручність замість свободи. Вони користуються тим, що впровадили корпорації, не надто задумуючись про альтернативи, — типовий споживацький дистопічний комфорт.
Neuromancer/Shadowrun: кіберпанк і передвісники криптовалют
Роман Neuromancer Вільяма Ґібсона (1984) та настільна RPG Shadowrun (1989) — одні з перших прикладів жанру кіберпанк. В них ми бачимо світ близький до Blade Runner, але з набагато більшою увагою до кіберпростору та хакерства. І хоча в часи їх створення про блокчейн ще не знали, ці твори передбачили цифрові валюти у певному сенсі.
У Neuromancer фігурує валюта New Yen (нові єни) — глобальні гроші, які використовують для оплати нелегальних операцій. Детально протоколів не описано, але зрозуміло, що розрахунки відбуваються миттєво через мережу: головний герой Кейз отримує гонорар на свій рахунок, витрачає кредити на медикаменти, і все це — електронні числа, не банкноти.
У всесвіті Shadowrun, що поєднав кіберпанк з елементами фентезі, офіційна валюта називається NuYen. За лором Shadowrun, NuYen — суто цифрові гроші, які зберігаються на персональних пристроях-комлінках, прив’язаних до ідентифікації особи (SIN).
Проте є можливість «записувати» гроші на «кредитні палички» (credsticks) — свого роду апаратні гаманці. Credstick — це маленький пристрій (нагадує USB-накопичувач), куди можна завантажити певну суму NuYen і передати іншій особі фізично. Така транзакція не відстежується банками, що робить її еквівалентом готівки для та тіньових угод. Фактично, Shadowrun реалізував концепцію анонімних електронних грошей, що дуже близько до ідеї криптовалют — різниця в тому, що NuYen все ж емітується центральними інституціями, а не підтримується децентралізованою мережею.
Інший елемент — корпоративні валюти (скрипти). Мегакорпорації платять працівникам власними грошовими одиницями, які можна витратити тільки в межах їх корпоративної екосистеми. Вони конвертуються в NuYen за непривабливим курсом, щоб прив’язати людину до корпорації. В цьому можна побачити аналог сучасних спроб створити закриті стейблкоїни чи корпоративні платіжні бали.
Shadowrun рекомендує не приймати оплату корпоративними «грошима» і вимагати натомість товари, послуги або ж тверду валюту. Ця порада виглядає напрочуд актуально у наші дні, коли великі корпорації (чи навіть держави) прагнуть випустити централізовані цифрові валюти, що могли б обмежити економічну свободу користувачів.
Хоча у Neuromancer і Shadowrun немає прямих згадок про блокчейн, сам дух цих творів співзвучний ідеям криптоанархізму: вільна економіка поза державним контролем, побудована на технологіях шифрування. Якби Ґібсон писав Neuromancer сьогодні, можливо, його герої користувалися б біткоїном чи Monero.
Зрештою, у реальному світі зародження криптовалют частково надихалося кіберпанк-літературою. Світ Neuromancer/Shadowrun можна вважати прото-криптовалютним. Він показує майбутнє, де гроші давно стали цифровими, а питання анонімності та довіри вирішуються за допомогою хитрих гаджетів і протоколів, за крок до появи справжнього блокчейну.
Transmetropolitan: гроші в епоху тотальної цифровізації
Культовий комікс Воррена Елліса Transmetropolitan зображує далеке майбутнє з гротескною сатирою. Місто, в якому діє головний герой Спайдер Єрусалим, демонструє тріумф технологій і суспільства споживання доведених до абсурду. Люди масово мають імпланти, клони вирощуються на замовлення, будь-яка їжа або наркотики друкуються у домашніх нанофабрикаторах.
Електронні платежі пронизують кожну транзакцію, від високотехнологічних сервісів до чорного ринку. Кредитні картки (або їх аналоги) — настільки буденна річ, що ними можна розрахуватися навіть за досить сумнівні товари.
Комікс напряму не пояснює, наскільки централізовані чи децентралізовані місцеві електронні гроші. Втім у світі Transmetropolitan гроші можуть бути навіть не найважливішою річчю: базові потреби значною мірою задовольняються технологіями. Існують машини, які можуть створити їжу чи предмети із сировини майже безкоштовно.
Валюта використовується для більш високого рівня споживання (розваги, розкішні товари, послуги). У Transmetropolitan влада належить не корпораціям, а радше політичним інститутам (хоч і корумпованим) — є президент, вибори, медіа. Фінансова система може бути державною, але зважаючи на загальний хаос, цілком можливе співіснування безлічі валют чи кредитних систем.
Можна припустити, що в суспільстві, де процвітають хакери та контркультура, якісь форми альтернативних грошей теж існують. Можливо, десь в глибинах даркнету майбутнього є ніша для цифрових «монет протесту», якими користуватимуться маргіналізовані громади, що відкидають контроль уряду.
На тлі загального технологічного достатку, питання децентралізації грошей може відійти на другий план. Коли у тебе в імпланті вшито банківський рахунок, а більшість людей настільки звикли до тотальної оцифровки життя, чи будуть вони перейматися приватністю транзакцій? Transmetropolitan ставить інші питання — про правду і маніпуляцію, про перенасичення інформацією. Фінанси там — просто частина великої машини споживання.
Втім криптовалюти могли б бути органічним елементом такого світу. Наприклад, журналіст-розслідувач Спайдер міг би оплачувати інформаторів анонімними токенами, аби не відслідкували джерело. Або ж протестні рухи міста могли б збирати кошти через блокчейн-пожертви, уникаючи цензури. У світі, де інформація є зброєю, децентралізовані технології логічно вписуються як засіб опору. Але для загального суспільства в Transmetropolitan гроші — настільки буденна річ, що їх невидима інфраструктура просто працює, і мало хто ставить її під сумнів.
Криптовалюти неможливі без інфраструктури, прагнення до свободи, та довіри до «системи»
У повному апокаліпсисі пріоритетом стає виживання, технології занепадають, і люди повертаються до відчутних, корисних предметів та ресурсів. Криптовалюти там гинуть разом із інтернетом. Навіть якщо б якийсь ентузіаст зберіг апаратний гаманець, не факт, що через десятиліття знайдеться кому перевірити підпис транзакції або видобути новий блок. В умовах жорсткого дефіциту код не замінить їжу.
Втім в теорії залишається простір для повільних, стійких до затримок підходів: локальні реєстри на малопотужних вузлах, обмін лише заголовками/чекпойнтами через радіо або mesh-мережі, фізичні снепшоти (флопінет або sneakernet) та відкладена публікація транзакцій. Ідея не в миттєвих платежах, а в тому, щоб бухгалтерія між «островами» цивілізації залишалася узгодженою, навіть якщо фінальна фіксація займає години чи добу.
У контрольованих техно-дистопіях цифрові розрахунки домінують, але вони, як правило, централізовані. Люди покладаються на зручність карток чи кредитів, а альтернативи придушені або не на часі. Суспільство може й усвідомлює недоліки монополії влади на гроші, але загалом пливе за течією — до моменту, поки не трапиться криза довіри чи техногенний колапс, який оголить проблеми такої системи.
Втім у прикладах «класичного» кіберпанку можна побачити проміжний варіант: цифрові валюти є, але питання контролю і приватності вирішуються хитрістю, а не шляхом повної децентралізації. Автори цих світів передбачили потребу в грошах поза контролем держав. У нашому світі відповіддю на цю потребу стали криптовалюти.
Врешті-решт, майбутнє криптовалют залежить від того, чи залишаться умови для їх існування: електрика, мережі, та головне — довіра користувачів до чогось більшого, ніж патрон чи пляшка води. Якщо світ скотиться в пітьму — замість грошей на перший план вийде обмін матеріальними цінностями. Якщо ж технології переживуть бурю, але свободи стане ще менше — криптовалюти можуть лишитися останнім шматочком фінансової незалежності, хай і у підпіллі.